Поки українські військові тримають оборону на передовій, у тилу зростають тривожні тенденції, які можуть серйозно підірвати здатність країни до самозахисту. Випадок, що стався у Вінниці — напад на державну установу, де, ймовірно, перебували військовозобов’язані, — викликав широкий резонанс серед волонтерів, військових та небайдужої громадськості.
Як зазначили у Територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, йдеться про спробу незаконного проникнення до установи та перешкоджання мобілізаційним заходам. ТЦК чітко підкреслює: такі дії не лише небезпечні — вони підривають обороноздатність держави в умовах повномасштабної війни.
Ситуацію різко засудили вінницькі волонтери та військові, які роками працюють на передову та підтримують українське військо. На їхню думку, подібні акції — не що інше, як гра на руку російській пропаганді.
“Це не протест — це колабораціонізм”
Військовий, колишній головред “Вежі” Андрій Качор заявив:
“Прямо зараз у Вінниці організована група осіб здійснює перешкоджання законній діяльності ЗСУ в умовах воєнного стану. Це від 5 до 8 років. Це називається колабораціонізм. І все це — у місті, яке пережило один з наймасштабніших терактів війни”.
Слова Качора — це не емоція, а юридична оцінка подій. Статті Кримінального кодексу передбачають покарання за дії, які перешкоджають мобілізації та захисту країни.
“Хто воює замість вас?”
Колишній військовий Валерій Скрипченко не стримує емоцій:
“Вперше соромно за Вінницю. Поки наші хлопці на фронті, тут — бунт під ТЦК за право сховатись. Це не спротив — це зрада тих, хто воює замість вас”.
Його коментар — іронічна відповідь тим, хто вважає себе “жертвами мобілізації”, натомість не визнає реальної загрози для країни.
“Жменька дристунів із самками боїться захищати свою хату”
Волонтер Денис Романовський зазначає:
“Мені зовсім не соромно за рідну Вінницю — наше місто дало війську тисячі воїнів. Але ці істеричні ‘акції’ базуються лише на одному — жменька дристунів із самками боїться захищати власну хату й шукає, кого послати замість себе”.
Цей коментар жорсткий, але він демонструє настрій значної частини суспільства, яка воює і підтримує війну, а не ховається за гаслами.
“Соромно мені, що хтось ганьбить Вінницю”
Тетяна Власюк-Хитра, голова ГО “Загартовані серця”, яка роками опікується допомогою військовим:
“Одні не мають заміни на позиції, бо комплектація батальйонів — менше половини, інші безкінечно кричать, аби воював хтось замість них. Чому роблять інші, а соромно мені…“
Її слова — дзеркало морального вибору. У той час як передова потребує свіжих сил, у тилу точаться псевдо-протести, що ставлять під загрозу життя захисників.
Дії, які мають ознаки саботажу мобілізаційних процесів — не є формою протесту, як це намагаються подати окремі активісти чи медіа. Це — ризикована гра з наративами ворога, яка має юридичні та моральні наслідки.
Захищати країну — не право, а обов’язок у час війни. І кожен, хто намагається зірвати цей процес, має усвідомити: від його дій залежать життя тих, хто вже на фронті.
Війна триває. Мобілізація — це не свавілля, а вимушена реальність. Відступати не можна.